Work Text:
У засвітах час можна вимірювати хіба за новоприбулими, тож Ізуна приблизно розуміє, скільки років він провів у цьому місці. Більше двох десятків років — стільки ж, скільки він прожив у світі смертних. Тепер на нього чекає вічність поруч з маленькими братами, яким не судилося стати дорослими, і можна було б сказати, що він насолоджується буттям. Принаймні тепер ніхто з його близьких не може загинути.
Душі знаходяться у засвітах, допоки живі про них пам’ятають. Тут завжди помітно, про кого дбають живі родичі. Брати Ізуни виглядають добре — Мадара ніколи б не дозволив собі забути про них, — та й сам Ізуна почувається досить матеріальним. Про те, що станеться, коли брат загине, він не думає — нехай Мадара проживе своє довге та за можливості благополучне життя. Ізуна дочекається його, і вони проведуть ще трохи часу разом. Таким було його бажання.
Коли Ізуна несподівано опиняється посеред лісу, на полі жорстокої битви, біля тіл дюжини незнайомих шінобі, він почувається відверто спантеличеним. Його душа не може повернутись у світ живих, але ось він тут — у знайомому незнайомому світі, з важким, холодним і чужим фізичним тілом, яким тече чакра. Ізуна не може відмовити собі у насолоді активувати шарінґан — його нове тіло належить йому старому включно з очима. Це не тіло Мадари, якому дістались його очі, а його власне.
Від споглядання навколишнього світу його відволікає хрип неподалік — і тіло наповнюється ненавистю. Сенджю Тобірама. Людина, що позбавила його життя. Той, кого Ізуна ненавидів усе своє життя. Тепер він — усього-на-всього поранений шінобі, ледь живий і випатраний.
Ізуна підбирає катану з трави, але тіло відмовляється наближатись до Тобірами.
— Ти не нападеш на мене, — говорить його ворог. — Це я покликав твою душу у цей світ.
— Це неможливо, — заперечує Ізуна, бо ніхто не може перемогти Шініґамі, але його руки відмовляються взяти меч у правильне положення для атаки.
— Я винайшов техніку, яка дозволяє прикликати душі померлих у цей світ.
— Ти з’їхав з глузду, Тобірамо, — Ізуні вдається зробити крок у його сторону. — Неможливо перемогти чи перехитрити Шініґамі.
— А ти пробував? — Тобірама чи то сміється, чи то захлинається власною кров’ю. Він плює на землю, але не намагається підвестись. З вигляду його ран Ізуна може впевнено сказати, що йому залишилось недовго. Вони б усе одно скоро зустрілися, тож навіщо?..
— Завжди знав, що ти божевільний. Чого тобі треба?
— Ти знищиш залишки шінобі Кумоґакуре замість мене.
— Ні, — Ізуна не буде маріонеткою в руках свого ворога. — Ти вже і без того спаплюжив мою душу, та й свою теж. Я не коритимусь тобі.
— Якщо ти цього не зробиш, вони доберуться до Конохи — і тоді вже твоєму братові доведеться вступити в бій.
Ізуна вагається. Захищати Мадару — його обов’язок, і якщо він може врятувати брата…
— Вони перемогли мене, Хашірама загинув ще кілька років тому, невже ти хочеш, щоб і твій брат поліг? — наполягає Тобірама. Його нутрощі блищать на сонці, було б так легко прикінчити його, але Ізуна не може поворухнутись. — Я дам тобі повну свободу дій. Якщо після того, як ти прикінчиш тих шінобі, я ще буду живим — можеш помститись мені.
Падлюка знає, на що тиснути. Ізуна уважніше придивляється — з такими травмами Тобірама точно не зможе втекти звідси, тож йому доведеться дочекатись.
— Гаразд, — погоджується Ізуна, але чужий контроль з тіла не спадає. — Що ще?
— Я був надто одержимим тобою впродовж цих років, Ізуно. Це факт, який я не зміг змінити. Навіть зараз я обрав покластись саме на тебе, хоча міг би обрати Хашіраму.
— Заціпся, — Ізуна обриває передсмертне белькотіння. Дивитись на помираючого Тобіраму приємно, але ще приємніше буде вбити його власними руками. — Дай мені покінчити із цим, щоб я міг покінчити з тобою.
— Не знав, що ти такий романтик, — хрипло зітхає Тобірама, і до Ізуни нарешті повертається свобода рухів. Перехопивши меч зручніше, в першу чергу він перевіряє межі — вістря торкається яскраво-червоної мітки на підборідді Тобірами, той навіть не намагається поворухнутись. Чудово.
— Дочекаєшся мене — і я покажу тобі справжню романтику клану Учіха.
Вишкірившись Ізуна мчить до лісу, слідом за невідомими йому шінобі.